Виробництво сталі можна було б забезпечити практично без викидів вуглецю за рахунок додаткових інвестицій у розмірі 278 млрд доларів США до 2050 року.
BloombergNEF (БНЕФ), постачальник стратегічних досліджень, що охоплюють глобальні ринки сировинних товарів і руйнівні технології, у своєму звіті «Декарбонізуюча сталь: чистий нульовий шлях» відзначає, що водень й утилізація відходів, ймовірно, відіграватимуть центральну роль у викидів під час виробництва стали.
Відзначається, що на виробництво сталі припадає близько 7% викидів парникових газів, вироблених людиною, і вона є однією з найбільш забруднюючих галузей промисловості у світі.
У звіті загалом описаний шлях до отримання прибуткової сталі з низьким рівнем викидів і йдеться про те, що зниження вартості водню, дешева чиста електроенергія та збільшення використання вторинної сировини (металобрухту) можуть призвести до скорочення викидів до чистого нуля навіть за збільшення загального обсягу виробництва.
Також у звіті відзначається, що до 2050 року зелений водень може стати найдешевшим методом виробництва сталі та захопити 31% ринку.
Ще 45% можуть бути отримані за рахунок матеріалів повторної переробки, а решта – за рахунок поєднання більш старих вугільних установок, оснащених системами уловлювання вуглецю та інноваційними процесами з використанням електроенергії для переробки залізної руди в чавун та сталь.
Це призведе до різкої зміни типу печей та видів палива, що використовуються для виробництва сталі. В даний час близько 70% сталі виробляється у вугільних доменних печах, 25% з брухту в електричних печах і 5% з нового, зазвичай природного газу, процесу, відомого як залізо прямого відновлення (DRI).
Для переводу значної частини парку транспортних засобів у водень потрібно більше установок прямого відновлення та електропечей. Відповідно до цього сценарію обсяг виробництва доменних печей скоротиться до 18 відсотків.
Глава BNEF зі стійких матеріалів і провідний автор доповіді Джулія Аттвуд сказала, що сталеливарна промисловість не може дозволити собі чекати до 2040-х років, щоб розпочати свій перехід.
«У наступні 10 років може відбутися масове поширення потужностей у чорній металургії для задоволення попиту в таких економіках, що розвиваються, як Індія. Нові заводи тоді потребуватимуть модифікації та ремонту.
«Введення в експлуатацію газових електростанцій може призвести до того, що виробники матимуть одну з найдешевших потужностей, модернізуючи їх для спалювання водню у 2030-х і 2040-х роках.
«Але продовження будівництва нових вугільних електростанцій залишить виробникам лише погані варіанти для нульового майбутнього до 2050 року», зазначила вона.
Аттвуд заявила, що для досягнення цієї трансформації необхідно розглянути п’ять ключових заходів:
- збільшення обсягу сталі, що виплавляється з металобрухту, особливо в Китаї;
- закупівля чистої енергії для електропечей; проєктування всіх нових потужностей на основі водню або уловлювання вуглеводоготовності;
- початок змішування водню на існуючих вугільних та газових електростанціях з метою зниження вартості зеленого водню;
- модернізація або закриття будь-яких потужностей, що працюють на вугіллі, до 2050 року.
Тим часом голова BNEF з промислової декарбонізації Кобад Бхавнагрі заявив, що світова сталеливарна промисловість готова почати перехід від вугілля до водню.
«Зелений водень є найдешевшим та найпрактичнішим способом виробництва зеленої сталі після збільшення рівня використання матеріалів переробки. «Цей перехід спричинить як великі потрясіння, так і великі можливості. «Компанії та інвестори ще не оцінили масштаб майбутніх змін», – сказав він.
За оцінками БНЕФ, нові чисті потужності та модернізація для зниження викидів обійдуться сталеливарній промисловості у додаткові 278 млрд доларів. Це відносно скромна цифра порівняно зі 172 трильйонами доларів США. В таку суму БНЕФ оцінив скорочення викидів вуглецю у глобальному енергетичному секторі.