Паризький кліматичний договір – міжнародна ініціатива для протидії глобальному потеплінню, однією з головних причин якого вважається зростання викидів парникових газів в атмосферу.
Документ прийнятий 12 грудня 2015 року на конференції з клімату в Парижі, на даний час до нього приєдналися 195 країни, з яких процедуру ратифікації провели 186 країн, включаючи Україну.
Відповідно до договору його учасники зобов’язуються знижувати парникові викиди щодо показника за 1990 р шляхом Національно визначених вкладів (НВВ).
НВВ визначається країною добровільно на 5 років, після чого відбувається його перегляд і прийняття нових зобов’язань. Вони декларуються владою перед міжнародною спільнотою в особі Конференції ООН зі зміни клімату.
Україна та НВВ
Президент Володимир Зеленський 12 грудня 2020 року на онлайн-конференції Climate Ambition Summit заявив про намір України 2030 р скоротити парникові викиди в усіх секторах економіки на 58-64% в порівнянні з 1990 р в рамках другого НВВ.
Відповідно до НВВ1 Україна в 2015 р зобов’язалася скоротити викиди на 40% до 2030 р без урахування агросектора і лісового господарства. Прогноз обсягів парникових викидів заснований на положеннях Енергетичної стратегії України до 2030 року. Цей документ схвален розпорядженням Кабінету міністрів України від 15 грудня 2006 року. Пізніше цей документ неодноразово коректувався.
Тим часом, триває розробка та ухвалення другого НВВ України. На сайті Міндовкілля опубліковано проєкт розпорядження Кабміну «Про схвалення Другого національно визначеного внеску України до Паризької угоди» (НВВ2).
Вуглецевий податок
Паризька угода не передбачає санкцій за невиконання його умов будь-якою зі сторін, включаючи зобов’язання в рамках НВВ. Проте, Євросоюз з 2023 року планує ввести “Вуглецевий податок” (Carbon Border Adjustment Mechanism, СBAM). Він буде стягуватися при імпорті продукції з країн, що не дотримуються політики зниження парникових викидів.
Для зменшення негативного впливу на клімат Паризька угода проголошує намір її учасників з 2050 р повністю відмовитися від застосування викопних видів палива.
Одна з головних проблем для реалізації ініціатив у рамках договору – його фінансування. Документ передбачав виділення $ 100 млрд протягом перших п’яти років після підписання на користь країн, що розвиваються, для відшкодування економічних втрат, пов’язаних з декарбонізацією енергетики і промисловості.
Кошти не були виділені через розбіжності між розвиненими країнами – ключовими учасниками угоди.
